Бережной Василий Павлович
Homo Novus (на украинском языке)
Василь Бережний
Homo Novus
1
Сiдаючи за кермо електромобiля, Фiл мугикав якусь пiсеньку i взагалi почувався, висловлюючись технiчно, в оптимальному режимi. Смiливий, нечуваний експеримент завершився навдивовижу щасливо, науковий свiт буде вражений, приголомшений, а його ж, окрiм цих лаврiв, чекає ще й особисте щастя... Отак трагедiя може обернутися... На що вона може обернутись, Фiл не уточнював. Фактом є те, що Аркадiя жива й здорова i незабаром вони одружаться!
Сонце заливало свiтлом усе довкола - i парки обабiч дороги, i вiкна, що зблискували йому навстрiч, навiть сiрий Печерський мiст у сонячному сяйвi здавався ажурним i легким. Лишається обiгнути оцi зеленi Днiпровськi гори i вiн буде в Корчуватому... Аркадiя, люба моя Аркадiя... Мати ж i не здогадується, що ти жива-живiсiнька, здоровша, нiж перед тим...
"А що я їй скажу? - раптом подумав Фiл, уявивши змучену горем, усю в чорному траурi матiр. Лише цiєї митi вiдчув складнiсть, неймовiрнiсть становища. - Справдi... Що сказати - це ясно, як оцей день, а от як сказати! Людина сама поховала доньку, своїми очима бачила її в трунi, ридала, припадаючи до її грудей... 1 оцiй людинi прийти i сказати: а ваша Аркадiя, знаєте, жива-здорова..."
Фiл усмiхнувся: психiчного удару це їй не завдасть, просто подумає, що в нього не всi дома. Прикро. Такий варiант його теж не влаштовує.
У вiчi сяйнуло золото Видубецького монастиря, оточене зеленою хмарою Ботанiчного саду. Зупинив машину на обочинi, вийшов на морiжок i задивився на затоку, густо заставлену рiзнобарвними човнами. Звiдси вони вигулькують на блакитний шовк Днiпрового плеса, от i зараз електродвигуни дзижчать, нiби джмелi. Онде i його золотистий красень...
I вже уявилось, як вони з Аркадiєю... Стривай, а чому б не зробити їй несподiванку?
Зiйшов до причалу, роздобув голубої фарби i незабаром з правого боку на носi й з лiвого на кормi красувалася назва: "АРКАДIЯ". Зрадiє? Усмiхнеться? Може, показати їй зразу?
Рука потяглася до вiдеофону, що висiв на шиї, як фотоапарат, але Фiл передумав: нехай таки буде сюрприз.
"Все це добре, - подумав, мружачи очi вiд зблискiв хисткої води, - але ж я просто зволiкаю час... А з матiр'ю треба ж обов'язково порозмовляти, пiдготувати до зустрiчi з донькою... I взагалi... Навiщо мудрувати? Бона людина освiчена, про гени i хромосоми, безперечно, знає, принаймнi чула щось чи, може, читала... От i розповiм їй без усякої дипломатiї, як був поставлений i здiйснений експеримент по вирощуванню... Нi, "вирощування" не пiдходить, не те. Iдеться ж про людину... Але ж справдi... Аркадiя виросла точнiсiнько така, як була у першому життi, а може, ще краща - пальцi довшi, музикальнi... Вона любила музику, а надто, коли бувало хмарно на душi... Веселою ставала на лижi. Як вона гасала бiлими снiговими просторами! Кожної зими - в Карпати. Смiлива, безоглядна, рвiйна... Так i шастає помiж соснами, тiльки синя шапочка миготить та червоний шарф метляється!.."
Фiлове обличчя скривила гримаса болю: на лижах Аркадiя й загинула. Страшно згадати - мчала по крутому спуску, спiткнулася i нахромилася на власну палицю... I зараз молодого вченого пронизало гостре вiдчуття, вiн почав дивитися на човни, перевiв погляд на банi монастиря - он золотi зорi на синьому тлi, та навiть зоровi враження не могли заглушити чи бодай заштрихувати трагiчну сцену, чiпка пам'ять воскрешала її знову й знову.
"Та не про це треба думати, - з досадою дорiкнув собi Фiл. - Звичайно, мати не повiрить, доки не побачить доньку на власнi очi... Але ж i сама Аркадiя не мусить знати... Ну, шок, була при смертi, лiкували, видужала, переборола, значить, життєвi ресурси молодого органiзму величезнi... Цiлком правдоподiбна легенда, але... Шрамiв на животi немає? Що їй сказати новiтнє досягнення хiрургiї?.. I ще цей пам'ятник на могилi... Ну й ситуацiя!"
Поволi побрiв до машини, пiдсвiдомо сподiваючись, що саме в ходьбi виникне правильна iдея. Так воно й сталось. Уже взявшись за ручку дверцят, раптом подумав: усе розв'яжеться на мiсцi, конкретна обстановка пiдкаже.
2
Колись бiлий, сiчений дощами будиночок на довгiй вузькiй дiлянцi, що завжди нагадувала Фiловi перфострiчку, мав такий самий вигляд, як i ранiш, до того. I цi низькорослi яблуньки, i кущ бузку бiля веранди... От лише тихо, дуже тихо. Тодi так не було. Ну, та нiчого, незабаром тут знову лунатиме дзвiнкий, веселий голос Аркадiї!
Бабуся помiтно подалась i ще дужче згорбилась. Проте Фiла впiзнала. Попросила посидiти, Вiра, мовляв, зараз вийде. "Ну, звичайно, для неї Вiра, i завжди залишиться Вiрою, - подумав Фiл. - Аркадiя дуже любила бабусю... Вона, фактично, виняньчила вередуху..."
Думав про се, про те, намагаючись подолати нервове напруження. Та одразу заспокоївся, коли вийшла Аркадiїна мати. Ця середнiх лiт жiнка з виразними слiдами колишньої вроди, була втiленням лагiдностi, доброти. Фiл i ранiш почувався в її присутностi спокiйно, врiвноважено.
- Добрий день, Вiро Харитонiвно!
В її очах промайнуло якесь невловне щемливе вiдчуття, i Фiловi це полестило: шкодує, що не довелось... Нiчого, ще доведеться, усе ще попереду!
Поцiлував їй руку, Вiра Харитонiвна сiла, кивнула i йому на стiлець, i деякий час вони мовчали. Похилена бабуся почовгала з вiтальнi.
- А я оце з кладовища, - зiтхнула Вiра Харитонiвна, - бур'янець виполола, квiти полила...
- Я знаю, ви щонедiлi ходите! - несподiвано весело, з усмiшкою сказав Фiл, i в неї здивовано скинулися брови. - Але ця недiля - остання. - I знову його лице розпливлося в не зовсiм доречнiй посмiшцi. - Чуєте, Вiро Харитонiвно, - остання.
I цi слова, i посмiшки колишнього кандидата в зятi вкрай спантеличили жiнку. Потерла чоло сухорлявими пальцями.
- Тобто?.. Я не розумiю...
- Зараз поясню.
Фiл, поглядаючи то на репродукцiї, розвiшанi пи стiнах, то в розчинене вiкно, заговорив про досягнення науки взагалi, бiохiмiї, медицини зокрема, особливо ж детально пояснював, що таке хромосоми, гени, генетичний код, в якому природа зашифрувала спадкову iнформацiю...
Ошелешена жiнка тiльки клiпала очима. Невже здогадувалась, до чого йдеться?
- Я... наша лабораторiя... ми зробили вiдкриття: в природi окремих живих структур здiйснюється принцип унiверсальностi, - провадив далi Фiл, не помiчаючи її хвилювання. - Суть цього закону ось яка: в кожнiй клiтинi, а не лише в статевiй, мiститься iнформацiя про весь органiзм. Як у голографiчнiй платiвцi - її можна розбити, потовкти, але з одного осколочка вiдновлюється увесь знiмок. Виникла iдея: а чому б не спробувати це на людському органiзмi? От нещасний випадок, людина загинула - молода, здорова, повна снаги... Чи не можна виростити її з однiєї клiтинки?
- I ви... - прошепотiла Вiра Харитонiвна, - ви спробували?
- Так, Вiро Харитонiвно, спробували. Саме про це я й веду мову.
- I що... успiшно? - в її голосi чувся i переляк, i надiя.
- Наслiдки перевершили усi нашi сподiвання. Арка-дiя виросла за вiсiмнадцять мiсяцiв.
Фiл сподiвався, що Вiру Харитонiвну це вразить, принаймнi хоч здивує: все-таки доньку вона поховала...
- I яка ж вона? - Мати вже, здається, опанувала собою, i в голосi вiдчувалася стриманiсть.
- Та така, як була на час трагiчної загибелi.
Нi захоплення, нi радостi на її обличчi Фiл не побачив. Тiльки настороженiсть i тривога.
- А як... iнтелектуальний рiвень?
- Сказати правду, ми й самi побоювалися, - пожвавiшав Фiл. - Адже природа пам'ятi невiдома нам так само, як i столiття тому. Але виходить, що все зводиться до iнформацiї. Як iнформацiя затримується у нейронах - це, кажу, ще не ясно, та то вже iнша тема. Ми, звичайно, не тримали Аркадiю на голодному iнформацiйному пайку. Поряд з процесом вiдновлення пам'ятi вона, за спецiальною методикою, одержувала i додаткову iнформацiю - для гарантiї, так би мовити.
- А вона знає, що з нею сталося?
- Що загинула i похована? Нi, навiть i не здогадується. I я сподiваюсь, що ви не прохопитесь i словом. Невiдомо, як це може позначитись на її психiцi.
Вiра Харитонiвна пiдвелася, дiстала з серванта конверт i мовчки подала Фiловi.
- Ось, прочитайте.
Це був лист вiд Аркадiї! От тобi й маєш...
"Здрастуй, мамо.
Я давно жду, ти менi щось передаси, нiчого нема. Фiл пропонує перебратись у Пущу-Водицю, поїдь подивися, може, там бiльша дiлянка, житлоплоща, iнакше я не згодна. А."
Цi неоковирнi рядки Фiл пробiг миттю, i його вразив не так змiст, як сам факт появи листа. Убуток iнформацiї!
- Лист прийшов учора, я не знала, що й подумати... У мене так розболiлась голова... - тихо озвалась Вiра Харитонiвна, i на очах у неї зблиснули сльози.- Добре, що ви приїхали... А то я... Ви ж розумiєте... наче снiг на голову... А про Пущу - це справдi?
- Так, Вiро Харитонiвно. Я подумав, що сусiди... Може, навiть краще переїхати в iнше мiсто.
- Я розумiю, Фiле... А скажiть менi по щиростi, ви й тепер... так само до неї?..
- Ви засумнiвалися, Вiро Харитонiвно? Та якщо вже говорити по щиростi, то тепер я кохаю Аркадiю в сто, у тисячу разiв дужче, анiж будь-коли! I сама iдея виростити її з однiєї клiтини... Та якби не почуття... Ми незабаром одружимось, це вже вирiшено... Звичайно, якщо ви не будете заперечувати.
- Ви делiкатний, Фiле. Але Аркадiя...
- О, вона погодилась! Я ж кажу, що все вже...
- Я не про те. Мене стурбувало... Хiба ви не пригадуєте - ранiше вона зверталась до мене лише на "ви"? Так у нас заведено з дiда-прадiда. А змiст цидулки?..
- Справдi... Та ви не ображайтесь, вона ж поспiшала та ще ж, розумiєте, все це тайком... Цiкаво, кого з лаборанток вона пiдмовила? Ну, та, зрештою, це дрiбниця, не варта уваги. Найголовнiше i найрадiснiше те, що теоретичнi припущення здiйснилися - механiзм бiологiчної iнформацiї спрацював добре!
