Бережной Василий Павлович

Експеримент 'Корона' (на украинском языке)

Василь Бережний

Експеримент "Корона"

1

Дзвоник долинав нiби крiзь кiлометровий шар чорної вати. Та все-таки слуховий центр зафiксував його, почала формуватися думка: дзвонить, але не встигла оформитись, розпалася на свiтнi скалки, вони зникли, i знову кучугури чорної вати налягли на свiдомiсть. Але дзеленчання не стихало i таки пробилося. Рука сама потяглася до слухавки. З мiкрофона почулося тривожне:

- Алло! Алло!

Нарештi Михайло Павлович прокинувся. Сiв у постелi.

- Я слухаю.

- Пробачте, що турбую серед ночi...

- А що трапилось? - Михайло Павлович упiзнав Ольгу. - Може, що з Сергiєм?!

- Того ж я й дзвоню... - жiнка перейшла на шепiт. - 3 ним щось страшне дiється. Розумiєте... Боюсь, чи не збожеволiв. Мабуть, якась несправнiсть...

- Несправнiсть? - перепитав Михайло Павлович. - Хм... Так ви ж обоє медики...

- Несправнiсть у "Коронi"!

- А... Нi, це вiдпадає. Живлення ж не мiняли?

- Нi. Все, як було. А вiн скрегоче зубами, стогне, плаче...

- Ну, то знiмiть з нього "Корону".

- Не дається. Випхав мене з кабiнету, замкнувся. Бубонить, свариться наче навкулачки з кимось б'ється. Може б, ви... Вас вiн, звичайно, впустить, Михайле Павловичу...

- Гаразд, я зараз.

"I отак завжди, - меланхолiйно подумав Михайло Павлович, - якщо ти пiзно лiг - обов'язково не дадуть виспатись. Буває, рано приходиш з лабораторiї - нiхто й у шахи не набивається, а це засидiвся бiля нового прискорювача - i на тобi... Що ж могло трапитись? Адже вiн уже тиждень, як надяг "Корону"! Записував би спокiйно в журнал, а то..."

За звичкою, хотiв надiти краватку, але жбурнув її в шафу. Третя година ночi! Уже вийшовши з парадного i ковтнувши свiжого повiтря, подумав: "Бач, невдоволений, розбудили. А певне ж, щось сталося!.. Ех, Сергiю, Сергiю..."

Пустельна вулиця почала лунко вiдраховувати його швидкi знервованi кроки.

2

З легким сумом Сергiй Олексiйович помiчав, що море вже втомлює його, що в тiлi поменшало сили, а проте плавав охоче. Далеко не запливав, як то було колись, тримався "буйкової" межi, частенько вiдпочивав на водi, розкинувши хрестом руки, втопивши погляд у бездонну синяву неба. Дуже любив отак зависати на водi пiзно ввечерi, коли в небi сяють зорi. В такi хвилини Сергiя Олексiйовича оповивав якийсь особливий настрiй. Хвилi стиха колисали його мiж небом i землею, далекi зорi сiяли в душу щось незбагненне, щемливе, смутне i радiсне. Може, тодi саме наставала мить єднання з Природою?

А як шубовснеш у ранкове море, коли сонячне промiння тiльки черкнеться його ледь побриженої поверхнi, - де та й утома дiнеться! М'язи стають пружнiшi, в усьому тiлi настає отой оптимальний режим, яким вiдзначається молодiсть, Але то ненадовго. Втома облягає знову, гасить чутливе сприйняття свiту - молодiсть давно минула.

- Чи ти хоч бачиш, Михайле, яка тут краса? - iнколи говорив Сергiй Олексiйович до свого друга, який цiлими днями горбився за шахiвницею.

- Ти завжди був романтиком, Сергiйку, - кидав Михайло Павлович, пускаючи хмарку диму. - Не забувай, що ти медик!

- Ну й що? Медики - не сухарi, це ви, фiзики.., Але втягти Михайла Павловича в дискусiю не вдавалось.

- Спiвай, спiвай, вона довга... - скаже i знову втупить погляд у шахiвницю.

Але настав такий день, коли Сергiй Олексiйович не купався, а Михайло Павлович не грав у шахи. Усе затьмарила трагiчна звiстка з Києва - помер їхнiй товариш, їхнiй славетний друг.

- Це безглуздо - ось що мене вражає, - сказав пiсля тяжкої мовчанки Михайло Павлович. - Людинi ще тiльки за п'ятдесят i раптом...

Не змовляючись, вони пiшли в напрямку гiр.

- Трагедiя в тому, що ми майже завжди спiзнюємось iз дiагнозом... нарештi обiзвався Сергiй Олексiйович. - Рак - дуже пiдступна хвороба, в органiзм людини пробирається тихцем...

- Що значить тихцем? - змахнув рукою Михайло Павлович. - Це просто неможливо. Хто-хто, а ви, медики, мусите це знати. Хiба не всi дiлянки органiзму контролюються нервовою системою?

- Усi, звичайно.

- То чому ж ця чутлива комунiкацiйна сiтка не сигналiзує про небезпеку одразу? Чому сигнали тривоги надходять до свiдомостi запiзно?

Сергiй Олексiйович поглянув на чорний дзьоб Карадагу, за який саме зачепилася попеляста хмарина, i по хвилi мовчання пробурчав:

- Чому та чому... Певне, так схотiла її величнiсть Природа.

Деякий час iшли мовчки. Гiрськi стежини вели їх то помiж важкими валунами, то по зелених схилах. Отак i думки їхнi - то натрапляли на каменi незрозумiлого, то виривалися на простiр, i вже здавалося, що ось-ось можна осягнути незбагненне.

Посiдали на теплому каменi, дивилися на море, згадували померлого друга. I знову: чому система аналiзаторiв "не спрацьовує"? Адже нема сумнiву - сенсорнi нервовi волокна передають сигнали своєчасно, i вiдповiднi дiлянки мозку сприймають їх як больовi подразнення. Але, мабуть, захворювання починається з дуже незначних змiн, а значить i сигнали слабкi... Вони, певна рiч, заглушуються iншими, тонуть у них. А коли процес злоякiсного переродження охопить чималу дiлянку - час уже втрачено, i хвороба тодi не вiдступиться вiд своєї жертви. Що ж виходить? Посилити, треба посилити роботу системи аналiзаторiв!

- I це допоможе розпiзнавати початок усякої хвороби - чи не так? вигукнув фiзик.

- Авжеж, що так, - невесело усмiхнувся медик. - Не вистачає тiльки дрiбнички - якого-небудь бiоелектронного пiдсилювача.

- А ти змiг би провести такий експеримент?

Сергiй Олексiйович подивився на друга так, наче вперше побачив.

- Експеримент? - перепитав. - Це ти серйозно?

- Цiлком серйозно. Ми в своїй лабораторiї сконструюємо пiдсилювач. А ти вiзьми медико-бiологiчний аспект.

- Ну, коли так, то я й сам... ну, розумiєш, експеримент на собi...

Тепер Михайло Павлович окинув друга зацiкавленим поглядом.

Щоб заглушити хвилювання - чи вони гарячкуватi юнаки? - друзi почали по-дiловому обмiрковувати свiй намiр. Електрична активнiсть клiтин, електроенцефалографiя, альфа- i бета-хвилi головного мозку...

Сонце вже давно сховалося за горами, густо-синя поверхня моря зовсiм потемнiла, коли вони спохватилися i рушили до своєї "обителi здоров'я". Запiзнилися на вечерю, зате мали - в головних рисах - план дiї. Найперше, звичайно,- пильне вивчення найновiших атласiв мозку. Де саме в цiй горбкуватiй країнi пролягли зони локалiзацiї чуттєвих сигналiв? Де тi нейроннi ретрансляцiйнi станцiї, якi зосереджують сигнали i передають їх до великої гори людської психiки?

- Посилювальну решiтку ми зробимо, - сказав Михайло Павлович, - хоч це, звичайно, дуже складне...

- Решiтку? - перебив Сергiй Олексiйович. - Таке й сказав... Нiяка не решiтка - корона!

- Нехай i "Корона", суть не в назвi. Аби ти змiг визначити точки головного мозку, на якi...

Сергiй Олексiйович поплескав друга по плечу:

- Як сказав колись Юлiй Цезар: Alea jacta est! - жереб кинуто! Може, й нам пощастить перейти Рубiкон...

3

Дверi були замкненi зсередини. Чулося бубонiння, наче в кабiнетi Сергiй Олексiйович був не сам.

- Чуєте? Чуєте? - шепотiла Ольга Юр'ївна. - Це вiн трохи втих... Я вже думала викликати "швидку"...

Її заспане блiде обличчя трохи дратувало Михайла Павловича, вiн ще раз поторгав дверi, а тодi загупав кулаком.

- Сергiю, вiдчини! Це я...

В кабiнетi стало тихо, Михайло Павлович знову загрюкав:

- Та вiдiмкни ж нарештi!

Клацнув замок, i дверi прочинилися.

- Ти що - ватою вуха позакладав? Стукаю, стукаю...

Сергiй Олексiйович, постогнуючи, почвалав до кушетки i лiг на спину. Голову йому обхоплював золотистий обруч з пiвсферою срiблястих дротинок, помiж якими кучмилася давно не розчiсувана шевелюра. Та, не зважаючи на цю "Корону", нiчого королiвського в позi свого друга Михайло Павлович не помiтив. Сергiй Олексiйович осунувся, посiрiв з виду. Де й подiлася кримська бронза лиця, блиск очей.

- Що з тобою, друже?

Сергiй Олексiйович поворухнув рукою, вказуючи на журнальний столик. Михайло Павлович узяв щоденника i, сiвши в крiсло, почав переглядати останнi записи, Ольга Юр'ївна стовбичила у дверях, чомусь не наважуючись зайти, i це також дратувало Михайла Павловича. Пiднiс зошита вгору, щоб не бачити, як вона пiдпирає одвiрок. Та досить було кинути погляд на перший рядок, щоб вимкнутись iз оточення.

"...Таки розрiзняю сигнали!

...Iнтенсивнiсть вiдчуття набагато бiльша вiд сили подразнення, але на скiльки?

...А як усе це вплине на корковi чуттєвi зони?

...Чи не "перегрiється" ядро основного аналiзатора?

...Нарештi цей вайло (Михайло Павлович пiдкинув бровами) сконструював регулятор, але верньєр малий, незручно.

...Здiйснюється закон "Все або нiчого" - маю все, тобто максимальне збудження. Але ж це завдяки "Коронi"...

...Бронхокардинома?!

...Ендокардит!

...Вогнище iнфекцiї в слiпiй кишцi. Операцiя?

...Щось iз лiвою ниркою... Невже якийсь процес?

Чим далi читав Михайло Павлович, тим частiше натрапляв на специфiчнi медичнi термiни, про змiст яких вiн, фiзик, навiть не мiг здогадатися. Та йому стало ясно: його друг "вiдкрив" у себе десятки хронiчних захворювань i серйозних уражень внутрiшнiх органiв.

- Що це ти понаписував, Сергiю? Коронований друг мовчав, лежав тихо, без стогонiв.

Михайло Павлович гукнув:

- Чи ти спиш?

Сергiй Олексiйович поволеньки, обережно пiдвiвся, спустив ноги на килимок. I тiльки тодi обiзвався:

- Про що ти балакаєш, Михайле! Я вже три ночi не заплющую очей...

- Що сталося?

- Поганi справи, друже.

- Ох, i понаписував! Що це таке - бронхокардинома?

- Рак бронха. Латентний... ну, прихований перiод. Якраз вчасно...