Бережной Василий Павлович

Космiчний Гольфстрiм (на украинском языке)

Василь Бережний

Космiчний Гольфстрiм

Повiсть

1

Капiтан "Вiкiнга" сидiв у крiслi бiля пульта керування i, коли вiдчув, що його хилить на сон, випростав спину, розвiв руки, потягнувся. В'ялiсть розливалася по всьому тiлу - такого ще не бувало з того самого дня, коли вони покинули Землю заради вивчення глибинного космосу. I оця дрiмота... Чи не захворiв? Але ж нiщо не болить, лише важкiсть в усьому тiлi, от i руки нiби поважчали, i голова... Певне, одноманiтнiсть дається взнаки. Ось уже сьомий рiк одне й те ж, одне й те ж... Капiтан позiхнув. Ритмiчнiсть внутрiшнього розпорядку також має свої мiнуси. Треба порадитися з психологом... Еола часто буває похмурою, i це дратує... Ще не вистачає депресiї та неврастенiї...

Капiтан спокiйно, можна сказати - безсторонньо обмiрковував становище, пригадуючи окремi деталi поведiнки свого численного екiпажу, зiставляв, аналiзував i зрештою зробив не дуже втiшний висновок, що стосунки мiж чоловiками й жiнками потроху заплутуються, i це може призвести до ексцесiв. А нехай йому всячина, ще цього не вистачало - любовнi iнтрижки на космiчному кораблi! Бiолог почав писати вiршi, вимагає видiлити площу в оранжереї пiд квiти, бо хлорели, мовляв, надлишок... Цiкаво: кому вiн їх пiдноситиме? А що як Еолi?

Думки снували в капiтановiй головi спокiйно, але вiн помiтив, що в його свiдомостi з'явилося невиразне, туманне вiдчуття небезпеки. Погладив долонею свого рудуватого йоржика, немов бажаючи у такий спосiб позбутися того вiдчуття, але воно не зникало. Капiтан озирнувся. Усе спокiйно, нiчого не змiнилося, а проте... Щось його непокоїть!

Натиснув кнопку, вiдкриваючи сферичний оглядовий екран. Як i вчора, як i рiк тому, зорi течуть назад, попереду зяє чорнота космосу, до якої "вiкiнги" вже давно звикли. То в чому ж рiч? Нерви, починають здавати нерви... Дивно, це дуже дивно. По закiнченнi вахти треба обов'язково пiти на медпункт. Звичайно, з кожним може трапитись, хоча "Вiкiнг" абсолютно стерильний, але щоб вiн занедужав перший, вiн, капiтан, це... Та йому явно нездужається.

Гордiй Нескуба поклав голову на руку, неспроможний перебороти втому, i одразу заснув. Йому привидiвся якийсь кошмар - неначе вiн бiжить по трасi, а за ним суне порожнiй металевий вагон без передньої стiни, вiн уже в тому вагонi, збоку ще лишається невелика щiлина, в яку треба неодмiнно вискочити, але в нього вже вичерпалась сила i нiяк не можна пiдбiгти швидше. Ось-ось щiлина закриється, його притисне, роздушить... Напружившись, вiн таки встигає вискочити в той просвiт, i тяжка сiра громада помчала мимо... Нескуба вiдiтхнув i прокинувся. Роззирнувшись навколо i усвiдомивши, що то був тiльки сон, ще раз полегшено зiтхнув. Пiдвiвся, маючи намiр досягти протилежної стiни, де прикрiпленi гумовi стрiчки, еспандери та iнше спортивне начиння, щоб зробити зарядку, але не втримав рiвноваги i стукнувся об пульт.

"От незграба! - подумки вилаяв себе. - Добре, що нiхто не бачить, а то пiдняли б на смiх..."

Тепер вiн пiдводився, мiцно тримаючись за пiдлокiтники свого крiсла, та його тiло, наче маятник, знову хитнулося в бiк пульта. Це вже не на жарт стривожило капiтана. Якщо хвороба вразила вестибулярний апарат... От халепа! Ще цього йому не вистачало! Рiшуче вiдштовхнувся вiд крiсла, проте його не пiдкинуло вгору, вiн не поплив у повiтрi, як це було завжди в таких випадках, а важко опустився на сидiння. Кров шугнула йому в скронi вiд одного тiльки здогаду: з'явилась вага! Це ошелешило Нескубу, деякий час несила було зiбратися з думками. Звiдки воно взялося, це гравiтацiйне поле? У навколишньому просторi немає жодного формування, бодай незначного скупчення матерiї, яке тiльки й може бути джерелом гравiтацiї. То, можливо, це блукаюче поле - своєрiдна хмара в космосi? I хоч таких гравiтацiйних полiв наука не знає, Нескуба готовий був пристати на таку гiпотезу.

Оговтавшись, окинув поглядом панель з приладами, i тут його знову чекали прикрi несподiванки. "Вiкiнг" вiдхилився вiд встановленого курсу на 13'7''! Траєкторiя польоту скидалася на обважнiлий колосок, що хилиться донизу.

Тепер капiтановi стали зрозумiлими симптоми його нездоров'я: нервова система одразу вiдчула гравiтацiю i реагувала на це пониженням кров'яного тиску.

Так, значить, тяжiння... Нескуба, обережно ступаючи, наче боячись, що пiдлога провалиться пiд його ногами, пройшовся по рубцi керування, оце вперше за сiм довгих рокiв, протягом яких вони перебували в станi невагомостi. А зараз... Дивовижне то було вiдчуття - ступати по свiтло-сiрому пластику, пiднiмаючи то лiву, то праву ногу та ще й розмахуючи руками! Серце капiтановi забилося частiше, легенi жадiбно втягували повiтря. Цiєї хвилини вiн був схожий на хлопчика, який вискочив пiд густий дощ. Тiльки цей дощ був невидимий i, здається, посилювався з кожною хвилиною.

Капiтан знову сiв до пульта, ввiмкнув мiкрофон i, тамуючи тривогу, заговорив:

- Прошу всiх, вiльних вiд вахти, негайно зайти до мене...

Ранiше, скликаючи екiпаж, вiн говорив "прибути", "з'явитись" чи просто: "прошу до мене", а зараз пiдкреслено вимовляв - "зайти".

- Усiх, вiльних вiд вахти, прошу зайти...

Ситуацiя раптово змiнилась, i Нескуба вирiшив порадитися з колективом. Був глибоко переконаний, що спiльне рiшення завжди найкраще, наймудрiше, i весь час дотримувався цього. "Вiкiнг" - наша планетка на час польоту, наголошував капiтан, - отже, всi ми вiдповiдаємо за нього". Коли через недогляд чи, може, недбалiсть старшого iнженера вийшла з ладу радарна установка, Нескуба винiс цей факт на розгляд колективу. Тодi ж "вiкiнги" затвердили запропонований ним додаток до дiючої "Iнструкцiї" про вiдповiдальнiсть за недбайливе виконання обов'язкiв. Винного пропонувалося вважати пасажиром i вiдсторонити вiд усяких, навiть найменших обов'язкiв. Покарання гуманне, проте досить дошкульне. Увесь екiпаж, за винятком бiолога, схвалив цей пункт, i порядок та дисциплiна помiтно змiцнiли, колектив працював чiтко й злагоджено. Хоча в особистих стосунках i почали з'являтися деякi аномалiї.

- ...прошу зайти... - ще раз повторив Нескуба i вимкнув мiкрофон.

Першими до рубки з'явилися бiолог Алк та Еола, i це кольнуло капiтана. Кинувши погляд на самовдоволене обличчя старого парубка, Нескуба подумав, що зробив промах, включивши його в екiпаж. Щось частенько вiн буває в товариствi Еоли... "Невже я ревную? - дорiкнув собi. - Ще цього не вистачало..." I хоч як вiн силкувався придушити, вiдкинути почуття неприязнi до Алка, та це не вдавалося, i йому було нiяково, навiть соромно. Еола, мабуть, помiтила, вловила вираз чоловiкових очей, бо, торкнувшись його непокiрного йоржика, тихо спитала:

- Ти стривожений? Як ти себе почуваєш?

Голос дружини завжди гамував йому нерви, приносив спокiй. Нескуба зiтхнув i стримано вiдповiв:

- Дякую. Хилило на сон, i трохи подрiмав. А як ти?

- Незвично. Звiдки це?

- Зараз обмiркуємо.

Еола вiдiйшла i сiла в крiсло - через одно вiд Алка, що помiтив капiтан. До сидiнь уже не прив'язувались, i в'яло звисаючi ременi знову нагадали йому про те, що сталось, i вiн почав подумки добирати слова, якi мусить сказати екiпажевi.

Тим часом з'явилися всi, хто мiг з'явитися, - тридцять сiм чоловiк.

- Товаришi, - почав Нескуба, ввiмкнувши запис, - ви й самi помiтили, як змiнилася ситуацiя. Наш "Вiкiнг" потрапив у гравiтацiйне поле, причому джерело цього досить iнтенсивного поля менi не вiдоме. Нам треба негайно вирiшити, що робити. Вам слово, Лойо Майо.

Астроном - смаглявий молодий чоловiк з гострими очима - був, здавалося, заскочений зненацька.

- Спостереження, якi ми провадили, не виявили в навколишньому просторi нi поодинокої зорi, нi пилової хмари...

- А чи може бути блукаюче гравiтацiйне поле? - спитав Нескуба.

- Досi астрономiя не знала таких, - Лойо Майо вибачливо усмiхнувся. Магнiтнi поля пiд час великих збурень в атмосферi сонця можуть вiдiрватися, але гравiтацiйнi... Випадок унiкальний, у нас зовсiм мало даних спостережень, щоб зробити якiсь певнi висновки.

"А iнтуїцiя? - невдоволено подумав Нескуба. - Що тобi говорить iнтуїцiя?" Уголос запитав:

- Що ви пропонуєте?

Лойо Майо знизав плечима.

- Треба вивчити поведiнку поля.

"Ну, звичайно, - вивчити, проаналiзувати..." Пiсля астронома промовляв астрофiзик - низькорослий чоловiк з копицею чорного волосся. Говорив коротко i категорично:

- Нова загадка природи. Сюрприз. Вся надiя на радiолокацiю. Коли вiзуальнi спостереження недостатнi...

Наче блискавка, Нескубу пронизала думка: чорна дiра! Вiзуально її не виявиш, хiба покриє якусь зiрку, але це надзвичайно рiдкiсне явище - таке покриття...

Вiн уже не чув, що говорив астрофiзик: слухав свої власнi думки. I коли той умовк, запала тиша - капiтан дивився на своїх товаришiв, але нiкого не запрошував говорити. Цю хвилинну розгубленiсть помiтили, заворушилися. Нескуба опам'ятався i швидко сказав:

- Цiлком правильно: це явище потребує дослiдження. Але насамперед треба виправити курс "Вiкiнга". Енергетичним резервом ми ще не користались... Вiн якраз i призначений на випадок непередбачених, несподiваних обставин. Якщо немає заперечень, прошу всiх негайно зайняти свої мiсця, антиперевантажнi костюми - обов'язково. Черговий пiлот i штурман лишаються тут. Нараду закiнчено. - Нескуба вимкнув запис.

Нiхто не заперечував, усi заспiшили до виходу. Еола на мить обернулася, i капiтан вловив у її очах тривогу.

"Невже вiдчула? - подумав, i серце йому тенькнуло. - Тонка, спорiднена натура".

Нескуба, черговий пiлот i штурман швидко перевдяглися в антиперевантажнi костюми, якi щiльно облягали тiло, стискували ноги. Кожен зайняв своє крiсло, вiдхиливши спинку i мiцно стягнувши на животi широкi ременi. Капiтан поглядав на своїх помiчникiв спостережливим оком i з задоволенням вiдзначав, що тримаються вони добре, так, як i належить космонавтам. "А може, ще не здогадуються про небезпеку? - подумав.- Та нi, це досвiдченi люди..."