Михайло Булґаков

Майстер і Марґарита

«Я ХОТІВ СЛУЖИТИ НАРОДОВІ…»

Михайло Опанасович Булгаков народився 3 (15) травня 1891 року в родині викладача Київської духовної академії О. І. Булгакова. Мати його — В. М. Булгакова (дівоче прізвище — Покровська). Місце народження майбутнього письменника — будинок священика отця Матвія Бутовського, який мешкав у Києві на Воздвиженській вулиці, 28. 18 травня відбулося хрещення новонародженого за православним обрядом у Хрестовоздвиженській церкві на Подолі. Хлопчикові дали Ім’я на честь хранителя міста Києва архангела Михаїла. У 1901 році після закінчення підготовчого класу Булгаков розпочинає навчання в Першій київській чоловічій Олександрівській гімназії. У 1907 році, незадовго до смерті батька, родина Булгакових після численних переїздів поселяється на Андріївському узвозі в будинку № 13. Приблизно через рік Булгаков знайомиться зі своєю майбутньою першою дружиною Т. М. Лаппа, гімназисткою, дочкою поважного саратовського чиновника, яка приїхала до Києва на канікули. Навесні 1909 року він закінчує гімназію, і в серпні його за попереднім проханням зараховують студентом медичного факультету Київського університету. У 1913 році Булгаков обвінчався з Т. М. Лаппа. У студентські роки працював військовим лікарем. Університетську освіту він завершив 1916 року, успішно склавши випускні іспити. Невдовзі Булгакову видали диплом про затвердження його «у ступені лікаря з відзнакою з усіма правами й перевагами, законами Російської імперії цим ступенем присвоєними». Після закінчення університету молодий лікар певний час практикує в селі Нікольське під Смоленськом, згодом переводиться у В’яземську міську земську лікарню, а наприкінці зими 1918 року повертається до Києва і разом з дружиною селиться в батьківському домі на Андріївському узвозі.

Через рік Булгакова як військового лікаря мобілізували в армію Української Народної Республіки, однак йому вдалося уникнути служби. Влітку 1919 року Булгаков, як вважають, був мобілізований до Червоної Армії і разом з нею покинув Київ, однак восени повертається і в ході бойових дій на вулицях міста переходить на бік Збройних сил Півдня Росії (або ж потрапляє до них у полон). Невдовзі він стає начальником санітарного відділка 3-го Терського козачого полку. Влітку 1919 року письменник-початківець пише свої перші оповідання, працює над ранньою редакцією циклу «Нотатки юного лікаря». Однак піти з військової служби він дістає можливість лише після прибуття на Північний Кавказ і участі у складі 3-го Терського козачого полку в поході проти чеченських повстанців. Пропрацювавши кілька місяців у військовому шпиталі Владикавказа, Булгаков назавжди залишає служби і взагалі заняття медициною. Починається його журналістська діяльність у кавказьких газетах і служба в закладах культури. 21 жовтня 1920 року відбулася прем’єра булгаковської п’єси «Брати Турбіни (Час прийшов)» у Першому Радянському театрі Владикавказа.

Усе подальше життя Булгакова пов’язане з Москвою, куди він приїздить 28 вересня 1921 року, відразу після того, як приїхала туди його дружина. Кошти на прожиття йому доводилося заробляти головним чином репортерською діяльністю, співробітництвом із газетами «Накануне», «Гудок» та іншими виданнями. Московський період життя Булгакова супроводжувався кількома тяжкими кризами. Порівняно спокійні часи роботи над романом «Біла гвардія», п’єсами «Дні Турбіних», «Зойчина квартира» та іншими творами були затьмарені вже досить відчутним тиском на творчу інтелігенцію з боку влади. У лютому 1926 року Булгаков узяв участь у літературному диспуті, що проходив у Колонному залі Будинку Спілок. Згідно з донесенням невідомого Інформатора, він виступив з вимогою припинити фабрикацію «червоних Толстих» і стверджував; «Годі вже більшовикам дивитися на літературу з вузькоутилітарної точки зору, необхідно, нарешті, дати місце у своїх журналах справжньому «живому слову» і «живому письменнику». Треба дати можливість письменникам писати просто про «людину», а не про політику».

Наприкінці 20-х років ставлення ревнителів «нової культури» до особи Булгакова стало відверто ворожим. Не друкувалися його твори, не ставилися п’єси. «Дні Турбіних» було знято з репертуару, «Біг» розгромлений ще до появи на сцені. На початку лютого 1929 року Сталін у листі до драматурга В. Н. Білль-Білоцерківського піддав різкій критиці п’єсу «Біг», виступив проти її постановки і негативно висловився про вплив на публіку «Днів Турбіних». Життя письменника набуло трагічного характеру після його листа-заяви до Й. В. Сталіна, М. І. Калініна та інших високих партійних діячів з проханням дозволити виїзд з СРСР, оскільки на батьківщині немає змоги здобути кошти на існування. Однак секретар ЦК А. П. Смирнов пропонує Політбюро Булгакова за кордон не випускати, а перейти до «лінії на залучення його до виправлення». Світлою подією у долі письменника стало знайомство з О. С. Шиловською, його майбутньою третьою дружиною. Деякий час Булгаков був одружений з Л. Є. Білозерською. Пережити період повної заборони на постановку вже створених п’єс драматургові допомогла робота над новим твором — «Кабалою святош». Звернувшись до життя Мольєра, він вивів універсальну формулу стосунків Генія і Володаря. Невдовзі і цю п’єсу Булгакова було заборонено. У розпачі він спалює свій рукопис роману про диявола, що писався паралельно з «Кабалою святош», і надсилає листа Уряду СРСР з проханням визначити його долю: або ж дати право емігрувати, або надати змогу працювати режисером-асистентом у МХАТі. 18 квітня 1930 року, на другий день після похорону Маяковського, Булгакову на квартиру зателефонував сам Сталін і дозволив йому повернутися до улюбленої театральної роботи у МХАТі.

Наступне десятиліття Булгаков веде боротьбу за право на творче існування. Створені ним у ці роки п’єси — «Адам і Єва» (1931), «Блаженство» (1934), «Іван Васильович» (1935), «Олександр Пушкін» (1936), «Батум» (1939) — так і не були поставлені. У 1936 році, після шестирічної боротьби автора за право на життя п’єси «Кабала святош» («Мольєр») її нарешті побачили глядачі. Однак відбулося тільки сім вистав цього спектаклю, бо і його зняли після появи редакційної статті в «Правде» «Зовнішній лиск і фальшивий зміст». Сценічна доля «Кабали святош» стала причиною розриву Булгакова з театром, якому він віддав чимало творчих сил і впродовж десятиліть був пов’язаний творчими зв’язками з багатьма його представниками. Розрив із МХАТом став поштовхом до створення роману про театр, що був пізніше названий «Нотатки покійника» («Театральний роман»). У цьому, багато в чому біографічному, романі відтворена ситуація, коли художник опиняється на межі творчої загибелі і вчиняє самогубство. Основними мотивами «Театральний роман» відгукується на відступництво мхатівців при постановці п’єси про Мольєра від правди творчості.

Остаточно розлучившись із Художнім театром, Булгаков на пропозицію диригента С. Самосуда влаштовується на роботу у Великий театр лібретистом-консультантом.

Останні роки життя письменника були віддані його роботі над романом «Майстер І Марґарита», яку доводилося суміщати з нервовою і виснажливою діяльністю постановника оперних спектаклів. Здоров’я Булгакова постійно погіршувалося, і восени 1939 року О. С. Булгакова була змушена взяти офіційну довіреність на ведення чоловікових справ, бо він повністю втратив зір. Востаннє Булгаков диктував дружині поправки до тексту «Майстра і Марґарити» 13 лютого 1940 року. А 10 березня його не стало. Як свідчать щоденникові записи О. С. Булгакової, серед прощальних слів Михайла Опанасовича були такі: «Я хотів служити народові…». Урна з прахом Булгакова похована на Новодівочому кладовищі в Москві.

Творча біографія Булгакова — прозаїка і драматурга — починається після його переїзду до Москви. У 1922 році він отримує звістку про раптову смерть матері від висипного тифу. Це загострює його враження від київських років життя і дає додатковий імпульс до раніше задуманої роботи над романом «Біла гвардія». Свій перший значний твір Булгаков створював в обстановці крайньої злиденності у вільний від репортерської діяльності час, ночами сидячи за письмовим столом в неопалюваній кімнаті. Робота над рукописом роману завершилася в березні 1924 року, проте опублікувати його в повному обсязі письменник не зміг. «Білу гвардію» друкували 1925 року в журналі «Россия», але заключна частина твору так і не дійшла до читача, позаяк весь наклад чергового номера «России» було вилучено з цензурних міркувань.

В основу «Білої гвардії» покладені події, пов’язані з наслідками Брестської угоди і її розриву Радянським урядом 13 листопада 1918 року. Жертвами суспільно-політичних подій стали тисячі офіцерів колишньої царської армії, гімназистів і студентів. Історичною точкою відліку в романі Булгакова є момент взяття Києва військами головного отамана Директорії Української Народної Республіки С. Петлюри, що 14 грудня 1918 року скинули владу гетьмана Скоропадського. На початку лютого 1919 року війська Директорії покинули Київ під натиском Червоної Армії. Історична хронологія цих подій осмислена автором «Білої гвардії» в координатах біблійного міфу; від майбутнього Різдва до Стрітення. Основні мотиви твору сконцентровані у двох епіграфах. Перший — опис бурану з «Капітанської доньки» О. С. Пушкіна — укорінює події булгаковського роману в російській