Книги в электронном варианте скачать бесплатно. Новинки

Скачать бесплатно книги в библиотеке booksss.org

расширенный список авторов: А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
A B C D E F G H I j K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
Главная
Бизнес
Интернет
Юмор
Психология
Разное
Как читать скачанную книгу?

Українська історія в «Божому ігрищі: історії Польщі» Нормана Дейвіса

Автор(ы):Ольга Борисова

Аннотация книги


доктор історичних наук Борисова О.В. (Луганськ) праці англійського історика Нормана Дейвіса (Norman Richard Davies) «Боже ігрище: історія Польщі».



Скачать книгу 'Українська історія в «Божому ігрищі: історії Польщі» Нормана Дейвіса' Ольга Борисова

Скачивание книги недоступно!!!




Читать первые страницы книги

Борисова О.В

УКРАЇНСЬКА ІСТОРІЯ В «БОЖОМУ ІГРИЩІ: ІСТОРІЯ ПОЛЬЩІ» НОРМАНА ДЕЙВІСА

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

У 2008 році в Києві у видавництві Соломії Павличко «Основи» вийшла в світ праця англійського історика Нормана Дейвіса «Боже ігрище: історія Польщі» в перекладі українською мовою [1]. У назві цього твору автор використав (думаємо, що вдало) фразу з поезії Кшиштофа Оссолінського (середина ХVІІ ст.) про те, що «поляк між людьми — Господня іграшка насправді». Нам здалася цікавою точка зору Дейвіса на історію України в контексті історії Польщі, адже, самозрозуміло, що історичні долі цих двох країн якнайтіснішим чином між собою пов’язані. Отож, приступимо.

Методологія праці

Норман Дейвіс у передмові до першого видання своєї праці (1970 р) заявив, що не претендує на те, щоб його праця вважалась об’єктивною, адже не вважає об’єктивність узагалі можливою. «Історик, — пише він, — як і фотоапарат, завжди бреше» [1, с. 8]. За його словами, в цій його праці висунута претензія на те, що позначається ним терміном «безсторонність». Дейвіс критикує підходи сучасних польських учених до історії Польщі на тій підставі, що «вони мало відійшли у визначенні польської історії від того, як її трактували довоєнні націоналістичні вчені» [1, с. 10] і репрезентує себе як автора, «який прагне зайняти нейтральну позицію в національному питанні» [1, с. 11].

Тим не менш, найсильнішою частиною його передмови нам видалася все ж таки її заключна частина, де Дейвіс наводить слова папи Іоанна Павла ІІ, сказані ним полякам у 1978 р. про історію Польщі як «спадщину предків, без якої поляки не можуть жити, бо вона є їхньою душею». Дейвіс назвав ці слова Іоанна Павла ІІ могутніми, і зазначив, що «дехто вбирав їх у себе, дехто боявся, але всі поважали» [1, с. 16]. Але ж саме ці слова поляка Кароля Войтили, що став Римським папою, як і їхній коментар Н.Дейвіса, на наш погляд, перекреслюють усе те, що до цього Дейвіс написав про якусь «безсторонню» історію. Адже тільки душею писана історія може стати дійсно Великою.

Сам Дейвіс, уважаємо, відчував похибки власного методологічного підходу, адже сказав, що навряд чи його книжка сподобається і полякам, і їхній владі, хоча, за його словами, він «намагався висвітлювати відносини Польщі з кожним з її сусідів неупереджено» [1, с. 11]. Одним з таких сусідів Польщі є Україна. Тож задамося питанням: а наскільки був неупередженим сам Дейвіс щодо її історії?

Аналіз почнемо, зрозуміло, з Першого тому праці Н. Дейвіса «Від початків до 1795 р.», який має дві частини (перша — до 1572 р., і друга — від 1572 до 1795 р.). Періодизацію Дейвіс, природно, вживає польську. Ми ж, виокремлюючи з його «Історії Польщі» історію України, будемо йти за українською періодизацією.

І том Середньовіччя

Насамперед звернемо увагу на наведену Дейвісом дуже прикметну фразу Фердинанда Лота, а саме: «Трагедія світу, який не хоче помирати, становить не менш цікаве видовище, ніж усе те, що хотіли б побачити історик і соціолог». Але Дейвіс відносить її до історії Польщі [1, с. 12], що є дивним. Не коментуємо зараз слова самого Лота, які демонструють відвертий його цинізм, адже так міг висловитися лише потомок тих, кого вельми розважали видовища гладіаторських боїв у античному Римі. Нам важливий Дейвіс.

Дійсно, Польщі як держави не було 120 років на мапі Європи, але ж «польський світ» ніхто все ж таки не доводив до «померлого» стану ніколи! Зате поруч з цим світом існував інший світ, справжнє вбивство якого відтворив Іван Франко у двох вражаючих літературних образах: гордого русича із «Захара Беркута» і згорбленого невільника з «Наймита». А це ж був один і то й же світ — світ українства. Це він дуже не хотів помирати. І однією з тих рук, що все ж таки добили його, була рука польська. І дивлячись на ті два образи з творчості І.Франка, запитуєш себе тільки про одне: чому і за що?.. Утім, хіба здатен це навіть помітити, не те, що описати, той самий «безсторонній»?

Польська історіографія тому і не може бути іншою, ніж націоналістична, бо вона за будь-що буде намагатися виправдати «польський світ». Дейвіс цього так і не зрозумів, бо витоково «безстороннє» поставився до трагедії «українського світу», на якій безпосередньо був зав’язаний і «світ польський». Дейвіс цієї трагедії просто не помітив…

А з чого почалося це вбивство «українського світу»? А з того ж, з чого (і це є дуже промовистим) починає свій Перший том «Божого ігрища» Норман Дейвіс. Так, у Списку ілюстрацій до своєї книги [1, с. 21] першою він проставляє «Regina Poloniae» («Королеву Польщі» — чорну Мати Божу Ченстоховську), а в примітці [1, с. 23] пише, що це — найшанованіший символ польського католицизму, ікона, — як він пише, — «мабуть, візантійського походження», яка з’явилася в Польщі наприкінці ХІV ст.

Отож, за Дейвісом, вона була «мабуть, візантійського походження»… Насправді ж це — чудотворна ікона Божої Матері, яку вкрав і вивіз з України в ХІV ст., коли саме й розгорталась польська експансія в українські землі, князь Владислав Опольський! Порівнюючи це вивезення з фактом аналогічного викрадення Андрієм Суздальським чудотворної ікони Богоматері Вишгородської і вивезенням її у Володимиро-Суздальщину (де її тут же перетворили у «Владимирську», ще й «Державницю» — дуже схоже з тим, як робили поляки, чи не так?), українські вчені пишуть, що то була далекосяжна акція — «щоб серце українця тяглося туди, де його чудотворна Богородиця» [2, с. 441].

Так починається вбивство національного світу — зі вбивства душі. І його безсторонньо-бездушно (як це намагається робити Дейвіс) неможливо ні осягнути, ні зрозуміти його причини і наслідки.

Як виразну особливість польського католицизму Дейвіс позначає саме культ Богородиці, який унаслідок католицької реформації досяг вершин поклоніння. Це він розглядає як «нове утвердження місцевої «старопольської» традиції» [1, с. 174]. І серед головних осередків марійського культу він, крім Ченстохови (а ми сказали, звідки саме походила її славетна ікона), називає «Бердичів в Україні», «Борун у Литві» й «Хелм» (тобто — центр української Холмщини. — О.Б.). Однак зазначимо, що всі дослідники феномену Київського християнства і давнього українського православ’я в якості однієї із найяскравіших їх рис відмічають саме культ Богородиці й наявність у Київській Руси величезної кількості богородичних ікон. Тож, звідки саме прийшла та «старопольська традиція», яка в ХVІІ ст. так яскраво засяє в католицькій Польщі, вже можна й запитати.

Але Дейвіс цим не переймається, хоча сам же пише, що православні в Польщі жили «на північних схилах Карпат, сягаючи навіть далеко на захід, навіть до Сянока й Кросна. У Червоній Руси, анексованій у 1340 р., та у Великому князівстві Литовському (див. вище «Борух у Литві». — О.Б.) вони складали панівний елемент. В об’єднаній Речі Посполитій православні становили приблизно 40 % населення. Православні належали до давніх православних єпархій Києва й Новогрудка» [1, с. 175]. Значить, більшість цих православних були українці, православ’я яких було буквально просякнуте поклонінням і пошаною до Богородиці. Таку ж традицію в поляків Дейвіс зве «старопольською», тож, напевне, ученим, які ретельно досліджують будь-які прояви західних впливів на українські релігійно-культурні традиції в часи Середньовіччя, варто було б пошукати і впливів зворотних.

Цікавою є й паралель з російською історією у питанні, коли і як Вишгородська ікона Богоматері стала для росіян «Державніцею», а Чорна Мати Божа — для поляків «королевою Польщі»? Перша захистила московське військо в 1480 р. під час «стояння» татар на р. Угрі (татари злякалися ікони і не наважилися напасти). А з другою теж була подібна історія. Дейвіс пише, що в 1655 р., коли монастир у Ченстохові дивом зберігся від шведських ядер, «культ Діви Марії піднісся до рівня національної релігії. Ведоні, вперше прочитавши речитативом у соборі у Львові (sic! А чому у Львові?.. — О.Б.) молитву «Regina Poloniae ora pro nobis» («Королево Польщі, молися за нас»), започаткував католицьку традицію, згідно з якою Небесну Царицю й далі вважають за королеву Польщі» [1, с. 342]. Тож, напевне, поляки, об’являючи Чорну Матір Божу «королевою Польщі» саме в соборі м. Львова, знали таки, звідки саме походить та їхня «старопольська» традиція культу Богоматері…

Далі — державний символ (теж річ засаднича). А тут уже просто обсміятися можна! У примітці до Аркушу ІІІ ілюстрацій [1, с. 23] Дейвіс пише, що знаменитий Keter Torah («Вінець Закону») зображений над «трьома польськими орлами». Будь-хто з поляків зараз зможе пояснити, чому їх було три. Але звідки перший орел з’явився, щоби потім об’єднати ще двох? Ходити за відповіддю далеко не треба, досить подивитися зображення ґенези польського державного символу на обкладинці польського ж шкільного історичного атласу «Nasza Ojczyzna» (Варшава-Вроцлав, 1986) [3]. Видно, що поляки його тягнуть від зображення птаха з бронзової прикраси часів ще далеко до н.е. Але ж то ніякий не орел! Будь-хто, глянувши, тут же впізнає на бронзовій бляшці… звичайного півня. І як міг орел еволюціонувати з півня, навряд чи хто зможе розумно пояснити. Тому й можна цілком визнати правильним те, що Дейвіс у розділі «Millenium» написав, що неможливо, шукаючи слов’янських коренів поляків, навіть до VІІІ ст., виділити якогось більш-менш стійкого етнічного ядра, щоб його можна було ідентифікувати як польське. Воістину, «важко шукати чорну кішку в темній кімнаті, особливо, якщо її там немає». Немає сенсу шукати поляків серед слов’ян, бо вони — не слов’яни. а ослов’янені кельти, які й мали за свій родовий тотем рудого півня (це, між іншим, підтверджує і сам Дейвіс як у розміщеній на с. 77 мапі «Польська праісторія», на якій чітко видний прохід кельтів у Європу через територію Польщі, так і в матеріалі про кельтів зі с. 80). Утім, поляки й самі це наявно демонструють, що можна побачити дивлячись на ту обкладинку з їхнього ж шкільного атласу. Схоже, що орла поляки теж звідкілясь «запозичили». Напевне, приблизно так, як і чудотворну ікону Божої Матері — привезли в Ченстохову, назвали «Королевою» і зробили руську православну ікону «символом католицизму». Дуже достойно, нічого сказати. А

Книгу Ольга Борисова Українська історія в «Божому ігрищі: історії Польщі» Нормана Дейвіса скачать бесплатно, ,

Другие произведения авторов/автора



Top-10
авторов книг
А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я